біль!

Дощ…
За вікнами тихо,
Крадеться в моє серце лихо,
Як щур проповза крізь щілини,-
Шукає нової родини.

Дощ.
Крізь тугу людських страждань-
у мене багато питань:
Чому саме я? Поясни?
І руку мою відпусти.

Дощ.
Я світла не бачу давно…
У темній, закритій коморці-
На промінь тягнеться душа
неначе в вишневім потоці.

Дощ.
Набридло дивитись в вікно…
Хоч дощ, а мені все одно.
Тяжіе мій крест на спині
Прости „Україно в огні”.

Складаються руки, і сльози-
з очей моїх струменем мчать