Час

І летів час шалено, його зупинить не
змогли
Ні люди, ні біди, ні щастя
Неначе той потік гірської селі,
Він все руйнує на своїм шляху і часто
Він змінює все те, що ми творили
Що будували довгі ми літа
Цеглину за цеглиною ложили
А виявилось, все було дарма.
Все те що було – це тепер руїна,
Розвалини тепер одні кругом
І боляче дивитись, моя мила
На те, як ти ідеш крізь них… Додому?
Я не наважусь більше запитати,
А ти все далі й далі, дивлюсь вслід,
А ти не оглядаєшся кохана,
Чи не кохана більше, все, завмер весь
світ,
Секунда, дві, щось в грудях заболіло,
І ноги затремтіли я упав,
Секунда третя, в очах щось потемніло
Четверта, вибач, п’ята, я пропав.
Можливо і навіки, неважливо,
Можливо назавжди, яка різниця,
Тебе кохав я мила і красива
А час, а час цей пролетів як бистра
птиця…