Хмарка

Чомусь так стало тяжко у душі
глибокій?
Де ж твоя надія, де твій тихий спокій?
Ти до своєї сили простягни долоні!
Не народжуй, друже, на землі
прокльонів.

Гадаєш, що ті хмари не в змозі
розігнати,
Все дивишся у небо і бажаєш знати,
Чому той чорний птах все над тобою
вився,
За що цей біль нестерпний в голівоньці
з’явився?

Зрозумій же брате, що свій тихий
спокій,
Ми завжди знаходимо у душі глибокій.
А твоя причина: образа то, чи сварка,
У величезнім небі малесенькая хмарка.