За що?

Ну годі! все! не можу більше!
Мені набридли ці байки-
Що ніби ми не українці,
а замість носа в нас хряки.
Хохли—ось так нас називають,
В очах народів принижають,
А ми е люд, і ми живі,
І в нас традиції свої.
Вони нас кличуть ненажери.
У них в очах ми браконбери-
що тільки сало і їдять,
і навіть у ночі не сплять.
За що, за що нас принижають?
За що зовсім не поважають?
Невже вони нас зневажають?
Тому й хохлами називають.
Ми украраїнці, ми—народ,
Цю фразу ладна повторити,
Без неї я не можу жити,
Вона як то письмо святеє,
що шлях показує усім.
Мені так тяжко коли чую-
слова, що кривдою зовуть,
і все це кажуть про вкраїну,
мою єдину Україну,
якій розквітнуть не дають.
Ніколи я не перестану-
Свою країну захищать.
І на коліна навіть стану,
Щоб їй своє життя віддать.
Нехай говорять—я не чую,
Її кохаю серцем я…
Моя вишнева Україна,
Моя найкращая земля